#краєзнавчі_мандрівки 28 серпня бібліотечна спільнота Красненської ОТГ відвідала село Андріївка, це уже шоста краєзнавча мандрівка селами нашої громади. Організувала та провела захід бібліотекарка Андріївської бібліотеки-філії №8 Теодоровська Оксана Іванівна. Нас гостинно зустрічали захоплючі виступи талановитих дітей, прекрасне виконання поезії та пісні від Богдани Безкоровайної, історичний екскурс від пані Оксани у минуле та сучасне села Андріївка.

Екскурсія дала можливість зануритися в історію і культуру цього живописного куточка Красненської громади. Відвідини церкви Покрови Пресвятої Богородиці відкрили двері в минуле, дозволяючи оцінити не лише архітектурну красу, а й духовну спадщину села. Прогулюючись мальовничими вуличками Андріївки ми завітали до академії настільного тенісу Віктора Дідуха, навчально – тренувальний центр якого є одним з основних в Україні. Тут проходять чемпіонати України за участі хоч і юних, проте рейтингових спортсменів, тут ми дізналися про їх досягнення та спробували себе у ролі тенісистів. Відвідали місцеву школу, важливі памятки села, народний дім, і звичайно оновленну і затишну бібліотеку пані Оксани. Загалом, екскурсія стала не лише пізнавальною, а й надихаючою, показавши багатий культурний та історичний контекст села Андріївка.

✔️Коротка історична довідка: Андріївка (до 1630, у 2016—2021 — Мармузовичі, у 1630—1946 — Ферлеївка) — село в Україні, у Красненській селищній територіальній громаді Золочівського району Львівської області. Населення становить 1457 осіб. Село розташоване на Красненсько-Вільшанецькій рівнині — частині Волинської височини. Територія села — 445,4 га. Через село протікає річка Гологірка басейну Західного Бугу. У центрі села споруджено став. Про село Мармузовичі (лат. Villa Marmuzowice) вперше згадується у 1470 році. Це був великий господарський осередок у складі Буської землі Белзького воєводства Королівства Польського. Власниками села були декілька шляхтичів, серед яких Ян Мармузовський гербу Сулима, Альберт Вишга, Станіслав Галка, Захарій Швартовський. У актових записах Буського гродського суду за 1499 рік. біля прізвища кожного з них стоїть припис: «з Мармузовичів» (лат. de Marmuzowice), що свідчить про формування місцевих шляхетських династій. У 1578 році село повністю зруйнували татари. На цьому місці було збудоване містечко Ферлеївка. 26 березня 1638 року король Владислав IV надав йому магдебурзьке право з одночасним правом проведення двох ярмарків на рік — на свята «святого Віта в червні» і «Михаїла Архангела у вересні». 1649 року, в ході Хмельниччини, Ферлеївку пограбували і спалили татари. 1756 року у Ферлеївці збудували дерев'яну Церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Церкву поставила поміщиця, вдова графа, якому належало село і який перший, після навали татар побудувався на цьому місці. Звідси і назва села Ферлеївка, від прізвища знатного графа, німця по національності, Ферлея. 1795 року, за результатами третього поділу Речі Посполитої, село Ферлеївка увійшло до складу Австрійської імперії, стало частиною королівства Галичини та Володимирії. В 1846 році була ліквідована панщина. Сільський уряд став ділити землю. Неподільна земля залишилась панові. Найбагатшими людьми села були поміщики, власники фільварків. Багато людей покинули свої домівки, рідних і виїхали шукати кращої долі за океан. У XIX столітті громада Ферлеївки мала власну печатку зі зображенням заступника громади (святого Миколая), а також сільськогосподарського знаряддя: граблів, серпа, вил і коси (відбиток печатки відомий з колекції геральдичних матеріалів відомого львівського краєзнавця Антонія Шнайдера). Наступна згадка про село датується 1900 роком, коли відбувся страйк сільськогосподарських робітників, які вимагали підвищення заробітної плати. Страйк тривав більше тижня. Для його придушення прибули військові частини. Тільки після цього страйкарі були змушені приступити до роботи. Організаторів виступу заарештували та відправили до тюрми. 1918 року, за підсумками Першої світової війни, село Ферлеївка увійшло до складу Польської республіки. 6 вересня 1920 року, під час польсько-совєтської війни, в околицях села відбулась битва, у якій взяли участь гімназисти з м. Ясло та учні з міст Кросно і Тарнув в складі III батальйону 16-го піхотного полку польського війська. 7 — 8 вересня 1920 року воювали там також відділи піхоти з Тарновської землі. До 1939 року в селі була гуральня, млин, цегельня, які належали пану Оскару Шнелю. У вересні 1939 року, на початку Другої світової війни і розподілу Польської республіки між Німеччиною та СССР, село Ферлеївка увійшло до складу УССР. Того ж року в селі створена машинно-тракторну станцію. За все існування населеного пункту він мав кілька назв: Мармузовичі, Фарлеївка та Андріївка. Останню назву село отримало у 1946 році. За переказами, назва "Андріївка" походила від прізвища місцевого комуніста. У 2016 році під час декомунізації селу повернули першу назву — Мармузовичі. Однак, місцеві з цим не погоджувались та хотіли відстояти назву Андріївка ,на їх думку село назване на честь Андрія Первозванного а не якось комуніста, тож своїми зусиллями місцеві мешканці добилися позитивного рішення Верховної Ради і селу залишили попередню назву Андріївка. 24.09.2011 року було урочисто відкрито спільну могилу близько 30 польських бійців, які загинули 6-9 вересня 1920 року в битві з більшовиками. Культура: У селі є народний дім та бібліотека. При народному домі працювало відділення музичної школи, яку очолював Ясниський Іван Степанович. Після смерті Івана Степановича справу батька продовжила його донька. Учні та випускники школи входили до музичного ансамблю «Андріївські музики». Освіта: У селі діють середня загальноосвітня школа I-III ступенів (з 1962 року), дошкільний навчальний заклад «Барвінок», дитяча спортивно-юнацька школа «Авангард» та академія настільного тенісу Віктора Дідуха. Перша однокласна школа була відкрита на початку 19-ого століття. Мовні особливості: У селі побутує говірка наддністрянського говору. У Наддністрянський реґіональний словник Гаврила Шила внесені такі слова в фразеологізми, вживані у Андріївці: бабка, бабуля — сорт великої білої квасолі; буцик — лелека; верето — домоткане простирадло; горохлиня — стебло гороху; ґарґошки — плечі; ґєґавка — вигнута хрящова частина гортані; адамове яблуко; зґребло — залізна щітка, якою чистять коней, корів; ліска — ліщина; мандель — кілька обмолочених та обтрушених снопів, які використовують для покриття верхньої частини будівлі; пестуля — пестунка; пирийка — пирій; підґарлі — підборіддя; піти на вандри — помандрувати без мети; пузюнка — суниця; українка — сорт картоплі; шпаровитий — ощадливий, господарний; шпорець — ріжок у колоску жита. Релігія: У селі дві парафії — Греко-Католицька та Православна (Київський Патріархат) церкви Святого Миколая. Церкви Святої Покрови та стара церква Святого Миколая, яка до 1701 року була православною і належала до Білокам'янецького благочиння Львівської єпархії, а відтак перейшла у греко-католицьку церкву до наших часів не збереглися. Спорт: У селі є футбольний клуб «Авангард», футбольна команда «Сокіл» та академія настільного тенісу Віктора Дідуха. У тренувальному центрі з настільного тенісу, що має великий попит в Україні, створені дуже добрі умови для спортсменів-паралімпійців. Створив його паралімпійський чемпіон Віктор Дідух. Тренувальний центр – справжня академія настільного тенісу. Він один з тих, що мають великий попит в Україні: після анексії Криму, де була база підготовки неповносправних спортсменів, в Андріївці створені такі умови, яких, мабуть, немає ніде: в одному комплексі – на єдиній території спортсмени і живуть, і харчуються, і тренуються, і відпочивають. До слова, усі споруди адаптовані під «візочників». Сучасна Андріївка – одне з найбільших сіл району за площею, по чисельності населення.